Пише Анонімус: «Привіт, йобана редакція і її читачі. Сьогодні я вам розповім про одну невелику галеру. Ця шлюпка ще не стала підводною лодкою, але їй недалеко до цього.

Працюю в ELEKS вже багато років і встиг всякого побачити. Спочатку обіцяли хороші проекти і перспективи і, як не дивно, але манагери дотримали обіцянку і перший проект був дійсно цікавим (а потім типові бізнесові «солюшини» як і у всіх, з присмаком гівна на губах).

Спочатку все здавалось терпимим: гребля з овертаймами, задачі з різних стеків «щоб затащити проект» і дурні питання PM’ів. Радувала похвала манагерів і можливість зробити щось класне собі в радість і проекту в користь. Головні боси не задовбували корпоративнми цінностями, а хрюші – питаннями, було відчуття легкості (біль від випалених кодом очей можна

ігнорити). Ну і ще класно що не погнали на мороз сцаними тряпками коли не було проектів.

Але час йшов і хрюші з інших компаній кагбе лайтово натякають про реальну зп і реальні вимоги при покупці гребця, як і деви зі сторони. І тут почався зашквар: здача сертифікатів, незрозумілі вимоги до матриць, заниження зп і лютий ігнор того, наскільки класно ти тащив і що зробив щоб не просрати проект. Потроху починаєш замічати як вонь просочується в твій душний офіс: гівнопроекти, піеми, сіеми, матриці і перформенс рев’ю. Хрюші люто впарюють про твої цілі і що їх тобі треба поставити, ніби просто класно зробити проект мало.

PMи проводять мітинги «плюси і мінуси співпраці», ніби про погану греблю не можна сказати приватно в чаті. (Піеми, ви не психологи і не боси, ви лише «прокладка» між командою і замовником і ваша задача зробити так, щоб гребці догребли до берега вчасно і привезли панам заморським те, що вони хочуть, не треба їх шмагати зайвий раз і відволікати від греблі). Сіеми шлють тебе нах*р і говорять, що ти недостойний і варто тобі принести побільше медальок і гребсти довше і сильніше і навіть не смій про зарплатню говорити — є «виделка», про яку тобі скажуть, але не скажуть скільки там для тебе. Якщо ти все-таки зміг/затащив/зробив крутєйший він і такого кадра прямо вже зможуть забрати на шлюбку через дорогу, і хруші пристають як

мухи до липучки, то зарплатню тобі можуть піднімати аж до 3-6-ти місяців, бо «бюджет» не враховує, що ти вже як півроку працюєш запівдурно.

В останні роки почав чути, що крутих профільних гребців, кидають на інші стеки, а потім всім на пошту приходить лист, що шукають саме такого мідла/сінйора. І на проекті ти, мій йобаний читач, будеш тащити все, коли манагери наобіцяють і пустять всьо по п***і, або команда не буде мати змоги здати його вчасно. Але не бійся – робити таке будуть не часто, головне щоб ти міг

терпіти і чекати кращого майбутнього, може навіть потрапиш на дошку пошани. (P.S.: Матрицю навіть не намагайся здавати – краще одразу бери офер на нову шлюпку)

Не знаю скільки ще зможу гребсти, нерви вже не ті, почав розсилати резюме і згадувати як проходити інтерв’ю. Сумно, що нормальне людське ставлення йде геть з компанії, на цьому все трималось навіть коли було тяжко. Хотілось би почути ваші думки, може я просто надто цинічний і це просто осіння депресія».

Надіслав Анонімус

Мнение ебаной редакции

Эволюцию IT-компаний можно сравнить в эволюцией цивилизации. Сначала вы — малочисленное, малограмотное мобильное племя, затем вас становится больше, армия пополняется новыми штыками, территории увеличиваются, торговля растет, наука, культура и искусство поднимаются на новый уровень. Параллельно с этим устаканивается закон и традиции. Потом вы достигаете пика, но не знаете что это пик. И поскольку природа социума такова, что «всегда можно лучше, быстрее, сильнее», и поскольку без новых вызовов обществу становится скучно, тут же находятся новые проблемы, которые нужно срочно решать.

Если раньше главная проблема заключалась в том, чтоб все были сыты, то теперь проблема в том, чтоб граждане также потребляли все необходимые витамины и микроэлементы. Если раньше проблема была в том, чтоб у людей была работа, то теперь проблема в том, чтоб у человека было занятие, которое может раскрыть его потенциал. Если раньше проблема была в том, чтоб найти каждой твари по паре, то теперь проблема в том, чтобы найти подходящего по характеру спутника, с которым интересно, эмоционально и перспективно. И так далее. В определенный момент человек решает насущные проблемы, но тяга к улучшениям (порой невротическая) никуда не девается. И тогда начинаются перегибы вроде пропаганды гомосексуализма, феминизма и гендерного самоопределения, чрезмерной защиты «угнетенных и ущемленных» за счет ограничения прав всех остальных, а также охота на ведьм (привет Кевину Спейси), ограничение свободы слова под вывеской «политкорректности» и де-факто единая, одобренная партией идеология, которая вроде бы и похожа на нечто либеральное, но при этом от нее почему-то подозрительно разит нафталином и социализмом. Обществу начинает казаться, что оно борется за всё светлое и хорошее, но по сути оно разрушает свою цивилизацию.

То же самое происходит и с IT-компаниями. Сначала — минимум бюрократии, максимум человечности, небольшой штат HRш и всяких «менеджеров счастья», адекватное начальство. Затем система усложняется, появляется много «прокладок» в виде менеджеров, которые «держат властную вертикаль» и HR’ш, которые смазывают звенья этой вертикали. Вводятся новые правила, всякие KPI, матрицы, методики обучения. И чем больше такого балласта бесполезных людей набирает галера, тем больше этот балласт пытается доказать свою значимость и нужность. Если в компании всё хорошо, то что ж теперь — сидеть, сложа руки? Нет, давайте введем практику годовых целей. Негоже нашим гребцам просто (всего лишь!) хорошо выполнять свою работу. Это недостойно великих умов человечества! Давайте ставить себе цели каждый год. Нет, полгода. А лучше каждый месяц! И заодно будет чем заполнять матрицу компетенций. И у всех работа, все заняты, все нужны. Это ли не чудо?