Як ми пам’ятаємо, не так страшні феміністки, як борці за права феміністок, і так само не так страшна ЛГБТ-спільнота, як борці за їх права. Тобто проблеми як такої нема — ніхто задньопривідних ніяк не утискає, українське суспільство доволі толерантно відноситься до всіх, в тому числі до людей с девіантною поведінкою, але ж не можна це просто так полишити! Треба обов’язково нагадувати ЛГБТшникам, що вони ображені. Бо саме це, на жаль, є чи не основним наративом сучасної європейської ідеї.

Декарт казав «Я мислю, отже я існую», сучасні ж ліваки європейського розливу кажуть «Я ображений, отже я існую». — Олексій АрестовичОсь і редакція ДОУ не змогла пропустити таку «видатну» подію як Червень — місяць, який застовпили за собою гоміки для пропаганди ЛГБТ. До речі, користуючись нагодою, висловлюємо щирі співчуття всім тим гомосексуалістам, хто виступає проти ЛГБТ-пропаганди і не в захваті від спроб пропагандистів і корисних ідіотів активістів примусити відчувати себе ображеними. А може редакцію ДОУ захопили «членкині-фемкині», і тому, як експерти в почуванні себе ображеними, вони намагаються віднайти у суспільстві ще якихось ображених. Хоча, скоріш за все, ДОУ просто попилив якийсь західний грант на ЛГБТ-пропаганду.

Був собі ДОУ як технічний форум для задротів та понтівників, але став він перетворюватися на якесь болото ображених — будь то дівчата, котрих постійно «мало» в IT, чи гомосексуалістів, котрим, як виявляється, хочеться «камін-ауту», але вони занадто сором’язливі для цього.

Отже, 11 червня 2022 на DOU виходить анонімне опитування «Репрезентація та становище ЛГБТК+ спільноти в IT та геймдеві».

Ще з першого абзацу цього опитування не виникає іншого бажання, окрім фейспалмити:

«В Україні та всьому цивілізованому світі попри все триває Прайд місяць, який має на меті привернути увагу громадськості до проблем та потреб ЛГБТК+ людей, а також відсвяткувати досягнуті права та свободи. Хоча в Україні прав і свобод поки що не дуже багато, наша держава та суспільство впевнено рухаються у цьому напрямку».

Тут одразу бачимо спробу маніпуляції. Типу якщо країна святкує «Прайд місяць», то вона автоматично цивілізована, якщо ні — це «відстала країна з середньовічними поглядами на життя». До речі, саме на цьому етапі прокидаються вишиватники та починають волати про буцімто «рузькомірність».

Також далі по тексту ми бачимо, на жаль, типову для українських ЗМІ надмірність у вживанні зайвих слів:

«Ми хочемо дізнатися ставлення до ЛГБТК+ спільноти серед спеціалістів та спеціалісток в IT та геймдеві».

Нащо казати «спеціалісток», якщо вже є слово спеціалістів, яке включає в себе обидві статі? Чи це заготовка під майбутній виток «боротьби» за права трансух? Щоб вже за декілька років в кожній книзі або статті треба було писати «ставлення до спільноти серед спеціалістів, спеціалісток і спеціатрансів»? Гарна спроба, пани пропагандисти, але ні.

30 червня на Сироварні виходить стаття: «У багатьох засів „совок“ у голові». Історії геїв, лесбійки та бісексуалки з українського IT» в котрій знову компьютерникам намагаються нав’язати важливість того, хто, кому і в який отвір встромляє свого члена замість того, щоб думати як зробити, щоб запрацював певний шмат коду.

У статті висвітлюється декілька нікчемних (з літературної і журналістської точки зору) історій гомосексуалістів, лесбійок і бісексуалки (хоча розповідь останньої — взагалі не по темі, бо великий процент дівчат як мінімум латентні бісексуалки, котрі в певних умовах «розкриваються»). Єдине, що об’єднує ці історії — це визнання, що наших геїв в IT ніхто ніяк не утискає:

Камінг-аут я зробив у 2019-му. До цього часу певній кількості близьких друзів я все ж розповів, що є геєм. І за всі вісім років не стикнувся з жодними утисками з їхнього боку.Також у наших лесбійок бувають комплекси на почві остраху:

Звісно, ніхто під час мітингів не заявляє офіційно, що він гомофоб, і не пропонує усіх, хто належить до ЛГБТК+, спалювати на вогнищі. Але неприємні жарти відпускає й керівництво. Тобто загальна атмосфера більш ніж зрозуміла.Але ж ніхто цій анонімній лесбійці-тестувальниці не пояснив, що справа не стільки в тому, як тебе сприймає суспільство, скільки у здатності до самоіронії і відкиданні моделі «жертви».

І на останок додамо історію iOS-гея, через саме маніпулятивну конструкцію: «Але в IT-індустрії працюють ті самі люди, що оточують нас й у повсякденному житті. Вони теж є частиною суспільства й відбивають його настрої. «Совок» з голів айтівців нікуди не подівся, навіть якщо це сучасні люди».

І чому ці недалекі люди бачать світ у чорно-білих корьорах? Чому їх кидає у крайнощі, де з одного боку «совок», а з іншого — геї? Вони так кажуть, ніби відсутність схвалення гомо-пропаганди автоматично переводить тебе у табір совкодрочерів. Може хтось з цих ображених скаже це, дивлячись у вічі тим нашим хлопцям, хто зараз на сході країни воює проти русні і займає про цьому чітку позицію, що не схвалює ЛГБТ-пропаганду (хоч при цьому і толерантно ставиться до геїв як людей з девіантною поведінкою, які теж мають право на існування)?

Ще пару років такої ганебної пропаганди ЛГБТ в українському IT, і на галери почнуть брати не за знаннями, а по квотам — тобто чи геїв, чи тих, хто толерантно ставиться до гомосятини. На всіх інших будуть навішувати ярлик «гомофоба» (хоча справа зовсім не у страху) і плести байки про те, що «ми відмовили кандидату, бо він не відповідає нашим cultural fit критеріям».

Запам’ятайте, тигри. Набагато важливіше те, що ви робите і даєте суспільству, а не те, куди ви встромляєте свої пітони. Не можете дати суспільству нових платників податків і солдатів, так прокладіть же, прокладіть ви хоч тунель по дну ріки, і без остраху прийдіть на вино та шашлики (с)

За мотивами DOU