Пишет Анонимус: «День добрий, шановне панство.

На днях в чат-боті Djinni око зачепилося за вакансію, яка з перших рядків пропонує працювати для «одного из крупнейших онлайн ретейлеров России» від компанії Luxoft: https://djinni.co/jobs/358132-regular-senior-php-developer/

Почати звичайно можна з того, що хуй зна що воно за звір такий як regular developer, але невже на 8-му році війни таке ще в Україні можливо?

Маленький ліричний відступ

Я особисто сам недолюблюю закоренілих націоналістів, то для мене таке ж затуманення розуму як релігія. Сортувати людей за тим, в якого бога віриш і якою мовою говориш, то повна атрофія здорового глузду, але це нажаль багатьом навіть в еру технологій не дано усвідомити. Тому давайте відразу відкинемо питання національних відмінностей, говоріть мовою якою собі хочете і щорічно за дєдов піднімайте стакан якщо вам так жити щасливіше. Впевнений, що в коментах знайдуться особи, які скажуть що цей текст осилити не змогли бо їм треба переклад на великий і могучий, але так само впевнений, що таким особам відсиплють за щоки по самі береги. За що аудиторії завжди лайк)

Повернемось до вакансії

Можна сказати, що бізнес є бізнес, це все поза політикою, Крим божий і т.п. Але я все одно не розумію як треба не поважати себе, щоб працювати на країну, яка витрачає мільйони на те, щоб поливати вас помиями з телебачення, демонізувати. Країну, яка через керівництво виглядає в цивілізованому світі як дикун, не цінує людське життя і свободи (насамперед власного населення), гвалтує людей швабрами і лицемірно весь час про все бреше? Невже це нічого не вартує для партнерів такої країни? Ви типу готові проковтнути все це гівно і усміхатися на мітингах наче ви ліпші сусіди по карті, яких можна лише уявити? Розумію, що в самій країні є ще адекватні люди, але через пропаганду чимало населення дійсно думає так, як говорить телевізор. І ви робите софт для всіх цих людей.

Для мене це не здорова поведінка і не здорові стосунки. На сьогоднішній день, мені виглядає зашкваром навіть коли компанії вказують, що мають офіси в Росії, а тут просто так тобі в лице пишуть, що працювати ти будеш на швабростан. І типу все професійно, все як має бути.

Взагалі, на ІТ вакансії російською мовою я відразу дивлюся з недовірою. Питання не так в мові, а в тому, що там великий шанс натрапити на таких же людей, яким теж нічого не пахне і яким треба, щоб ти говорив російською, бо там бачите у команді так заведено і українською ті надрозуми тебе не зрозуміють. Але це трохи інша тема, тому текст вакансії тут вже нехай, можна опустити.

Можливо я чогось не второпаю, нехай аудиторія чи редакція пояснить що до чого. Але такі вакансії в Україні в 2021 році це якийсь сюр.

На цьому у мене все, всім попутного вітру».

Прислал Анонимус

Мнение ебаной редакции

Позиция автора в каком-то смысле — усредненное мнение украинцев, которое показывает ценности как страны, так и каждого отдельного гражданина в принципе, не считая пророссийского меньшинства и ностальгирующих совков. То есть это абсолютно нормальное, взвешенное отношение к любым предложениям от России, будь то товары, вакансии, или приглашение группе выступить в Москве на концерте. Однако тема эта не настолько бинарная, насколько, возможно, того бы хотелось. С одной стороны, хотелось бы махнуть шашкой, прекратить все дипломатические связи с агрессором, перестать торговать, перейти поголовно на украинский, выключить российскую музыку и перестать пользоваться программами и сервисами, написанными в России, которые превосходят западные аналоги (тот же Вконтакте или Яндекс).

С другой стороны, есть ведь в России и адекватные люди, родственники, все те, кто не потерял способность соображать, несмотря на Киселев-ТВ и те, кто сделал твою жизнь богаче. Те, кто не поддержал ни «Крымнаш», ни оккупацию Донбасса. Да, их мало, но они есть. Часть из них входит в интеллектуальную элиту России, у которой, с одной стороны, есть чему поучиться, с другой — её есть смысл держать в союзниках. Ведь именно они будут обеспечивать идеологический фронт борьбы с путинским режимом внутри самой России.

С третьей стороны, одно дело общение (в том числе с российскими программистами), а другое — работа на бизнес страны-агрессора. Каждый украинский программист, который работает на забугорье, хоть и платит налоги в Украине, но при этом развивает заграничный бизнес, давая конечному продукту (а значит и стране-заказчику) несоизмеримо больше ценности, чем те деньги, что он получает. И если с нашими союзниками (США и Великобритания, а также ЕС) это не так уж плохо, то с Россией это, мягко говоря, зашквар. Была такая шутка — «Ну что, идем в Мак? Чтоб американским солдатам еще по 2 патрона было». В случае же России — это совсем не шутка. Если б каждый украинский заробитчанин или айтишник, работающий на Россию, отдавал себе отчет, что с каждой условной тысячи долларов десятая часть (к примеру) может пойти на снаряды и танки, которыми будут убивать наших солдат, то даже HRши не смели бы публиковать подобного рода вакансии.

И наконец, махать шашкой — много ума не надо. А вот ответить на гибридную войну асимметрично (то есть тоже гибридно) — это надо как минимум напрячь мозги и засучить рукава. В частности, если бы украинские айтишники (и бизнес!) вместо тупого аутсорса и аутстаффа (то есть тупой продажи жопочасов в заграницу) попытались бы создать русскоязычный поисковик круче, чем Яндекс и русскоязычную социальную сеть круче, чем Вконтакте — разве это не была бы победа? Создать такой интеллектуальный продукт, который победил бы интеллектуальный продукт страны-агрессора и сразу вовлек бы на украинскую орбиту весь русскоговорящий мир — всё СНГ и всех заграничных русскоязычных людей (украинцев в том числе). Увы, но рядовой обыватель слишком далек от стратегического мышления, поэтому ему проще махать шашкой и в лучшем случае выдавать заведомо гиблые наивные тактические решения по типу «давайте сделаем соцсеть для украинцев». Что ж, это лучше чем ничего и уж всяко лучше чем беспринципное существование по типу «это лишь бизнес» и «деньги не пахнут», однако порой это напоминает бесполезные и ресурсозатратные метания, хоть и из лучших побуждений. Будем надеяться, что со временем в Украине станет действительно больше свідомих айтишников и бизнесменов, и что это будет не пустой звук.