Пишет Анонимус: «Привет! Еще несколько месяцев назад на ДОУ вышла «патриотичная» по обертке, но зашкварная по сути статья, которая называлась: «Як це було, прийти в вишиванці до офісу Tesla? Про реакцію колег та українців».

«Новости» блять!

Суки, почему не было новостей «Як це було, пройти в вишиванці по центру окупованого Херсона»?!

Вот нахуй этот псевдогероизм?

В чем великая сложность или героизм напялить на тянку вышыванку, чтобы она в таком виде появилась в офисе крупной компании в США?! Мать ее!

Какого хуя такое вообще постят и потом еще читают подобное дерьмо?

Теперь каждая мадам может подобные «ИТ-новости» вбрасывать:

«прошла мимо офиса Гугла, и я была без нижнего белья!»

«купила тампоны рядом с офисом Apple!»

«перепутала соседние двери и зашла на собес в Victoria’s Secret вместо Microsoft»

Как можно так деградировать?Суть проста: Каким боком это к ИТ? Никак. Зато теперь на ДОУ может публиковаться любая ТП с наколотыми губами и рассказывать что она надела на галеру в США?!

Такая смелая — вперед на фронт! Или хотя бы в волонтерку картошку чистить или маскировочные сети плести.

Просто зацените этот бред из цикла «дорогой дневник»:

«День Незалежності України. Частина 1

24 серпня був яскравий та сонячний день, як і більшість днів в Каліфорнії. Але для мене цей день був особливим, бо я українка.

Припаркувалась, крокую, відчуваю хвилювання, ще не знаю на яку реакцію очікувати від колег, бо сьогодні я для них виглядатиму незвично. Я таки наважилась одягнути українське національне вбрання: червону плахту, чільце та вишиванку до офісу Tesla».

«День Незалежності України. Частина 2. Реакції колег

Трохи жаркувато для такого вбрання, не маю відповідного взуття, хвилююсь, але відступати я не хотіла. Відчуття невпевненості і впевненості одночасно. Заходжу в офіс і одразу ж бачу легку посмішку і зацікавленість охоронця, пікаю бейджем, йду далі… Чесно кажучи, мені було трохи ніяково йти одній через коридори повз інші команди, люди витріщалися на диво-жінку, навіть бачила що хтось шепотівся, закладаюся, що це обговорювали саме мене. Нарешті бачу очі мого менеджера.

«О, вау! Нічого собі, оце так образ! На честь чого ти така гарна сьогодні?»-запитує він.

«В Україні велике свято — День Незалежності, і знаєш, цього року це свято ще більш особливе, бо в країні війна» — відповідаю я і відчуваю, що ось ось заплачу. Менеджер це бачить і одразу ж «Don’t cry, please» тут приходить ще одна колега, також тестувальниця як i я : «Wow, Victoria, is that you??». Вона почала розглядати мій наряд, посмикала трохи за бубенці на чільці (так, смішно звучить, я знаю) і попросила мене з нею сфотографуватися. В мене взагалі була ідея фоткатися за донати, але не думаю, що це дозволено корпоративними правилами.

І кожний колега, приходячи на работу запитував у мене, що за свято. Так, ніхто не знав, що в нас День Незалежності України…і тут я чую «Happy Independence Day!» В цей момент в мене ніби крила з’явилися за спиною, ніби хтось відкрив вікна і впустив свіже повітря у моє життя. Я цього ніколи не забуду.»

«Про реакцію українців

А після я виклала фото в соцмережі і отримала таку величезну підтримку і вдячність від українців, що я досі вражена. В Instagram майже 4к impressiond, а в Linkedin взагалі десь 140к. Вдячна кожному за вподобайки, коментарі та репости, особисті повідомлення та підписки. Я відчула себе майже celebrity 😉

Але без хейту не обійшлося також.

Наприклад, ось цей коментар мені особливо «сподобався»

Ну так и что? Что в этом комменте не так? Выебщики — они и в США выебщики.»

Прислал Анонимус

По мотивам DOU