Как айтишник пытался посрамить пару айтишников, которые срамили тикающих по схематозам из Украины крыс

пишет Анонимус: «Мариупольское ТРО, прописавшееся в начале войны в уютном Тернополе, а теперь вернувшееся в Киев, рассуждает, кому теперь давать козачкам, и как страдать гадам, дернувшим забугор чтобы сохранить свою жизнь.
Собственно есть паренек Никита Пузь, который считает себя илитарием вАйТи, а на деле погонщик допиздевшийся до уровня решалы по продажам (по слогам «бес по лез ная хуйня») в одном небольшом стартапе, который уже 9 лет как пилит поделки в статусе пруф оф концепт. И его курочка, Маринка Семенишина, илитарная продакт менеджерша, которая рассылает одной толпе картинки с кнопочками из схемы А, а другой толпе кнопочки со схемой Б, а потом пиздит какая она полезная, посчитав что 80% пользователям нравятся картинки из схемы А и нужно пруф оф концепт именно так.
Поев сыров дороже среднего и накатавшись на машине без крыши (последнюю разъебал, кстати), решили заняться параллельно модным движением по волонтерству с максимальной оглаской в Фейсбуке. Это не то когда люди ишачат сутками на пролет (вяжут чехлы, сетки, жрать готовят), а так — максимально освещая все в фейсбуке, дабы продемонстрировать, мол, на нас вся страна держится. Думаю не в последнюю очередь это сделано для того, чтобы Никитке повесточку не впихнули, да в окоп не бросили. И все было бы хорошо, только теперь эти особи решили, что они жопой своей танки и снаряды удерживают, и теперь вправе писать посты в стиле каким мужикам
быть мужиками, а каким петухами, и кому давать бабам а кому нет.
Вот, собственно, и посты.
Марина пишет:
«Останнім часом шириться коло моїх знайомих чоловіків, які тихесенько ліванули з країни. І роблять вони це саме тихесенько, і без розголосу.
Чомусь без усякого “Хей, я тепер в Амстердамі! Хто тут є, пішли на каву”
як було до війни. Дехто здивував мене групою інвалідності, яку роками приховував. А дехто — неабиякою жагою до знань у свої 30 з гаком років, ставши студентом європейського вишу. І сижу я така, гуглю чим ПНБ 2го покоління від 3го відрізняється, а в мене в голові тупо грає Сюткін. Там де про “Бросайтє дєвочкі домашніх мальчіков…”.
Тому хочу звернутись, до всіх своїх знайомих, хто служить, хто волонтерить, хто донатить, хто продовжує працювати, сплачувати податки, платити комуналку і просто купувати флетвайт в своїй країні — ви чудові. Сьогодні на вашу честь у моїй голові грає Сюткін (так вже вийшло, що він
москаль, нічо не поробиш).»
P.S. Ну і до дівчат хочу теж звернутись: бляха, дєвки, реально.
бросайтє…»
Никита зарепостил ее публикацию и добавил:
«Нещодавно рефлексував, чому чоловіки призовного віку, які не маючи на то легальних причин, з’їбали вже після початку повномасштабки не викликають в мене нічого окрім відрази та зневаги, і вивів для себе декілька тез:
1. Повне неспівпадіння на рівні загальних цінностей. Хтось писав в коментах «що поганого у здоровому індивідуалізмі?» — а от я особисто не вважаю здоровим повне відокремлення себе від країни, в якій ти жив. Мова не йде про ура-патріотизм, але мені неприємно розуміти що людини похуй на все, і всіх, хто тут залишився окрім себе.
2. Хабарі та лицемірство. В принципі, це теж про цінності, але вже особисті. Хоч ти дав на лапу напряму щоб кущами перейти в ночі кордон, або вступив у фейковий університет — обидва варіанти для мене знаходяться в категорії «боже який позор, це пізда». Особливо коли це нібито прогресивна молодь, яка проти коррупції і за все хороше, але все одно користується можливістю «порішать» при першій нагоді.
3. Гроші. Можна вигадати тонну відмазки про «із-за кордону можна теж допомагати ЗСУ» і т.д., але є факт — тисячі долларів (чув про суми в районі $7k) витрачаються на ілюзорне спасіння своєї тушки, а не на дрони, ПНБ, або хоча б підтримку економіки. При цьому чомусь майже немає такого відчуття до людей, які поїхали з країни до 24.02, або воно є набагато слабкішим. Думаю, справа в тому, що 2 та 3 їх не стосується, і що вони опинились в цьому контексті вже за кордоном, і прийняли рішення адаптуватись до цієї ситуації. Тоді як схематозніки свідомо зробили вибір не адаптуватись і побігти за першої нагоди.»
Комментарий ебаной редакции
Вопросы крысятничества или позерства не такие простые, какими могут бы показаться на первый взгляд. Ведь, во-первых, у всех людей по-разному работает центральная нервная система. В случае опасности кто-то бьет, кто-то бежит, кто-то цепенеет.
С одной стороны, самые отъявленные крысы посваливали из Украины еще до 24 февраля. Они чуяли куда дует ветер и решили «да ну его нафиг рисковать». В качестве прикрытия совести или гражданской сознательности (если они и были) часто использовалась отмазка в виде жоны/спиногрызов. Но отправив жен и детей за бугор эти молодцы, как правило, оставались там же, выбирая переждать войну. И хотя они тоже порой жертвовали деньги на армию, но заграничная жизнь высасывала почти всю зарплату и на эту помощь оставалось не так уж много. Более того, уже почти полгода как эти товарищи живут в Европке, и тратят там свои деньги, вместо того, чтоб тратить их в Украине.
Есть и другой разряд крыс — проснувшиеся. Те, кто свалил 24-25 февраля, в первые дни войны, воспользовавшись неразберихой на границе и возможностью дать на лапу. К ним относятся те же финансовые моменты, которые мы обсуждали в предыдущем абзаце.
Третий разряд крыс — сожалеющие/завидующие. Они сожалеют, что родились в Украине и что не уехали с первой волной отъявленных крыс. И завидуют им. Как правило, обитают на Западной Украине, куда уехали в первые же дни войны, чем обогащают богатую флору и фауну местных арендодателей и «проводников». Их часто можно встретить на ДОУ в темах вроде «Как повлияла война на планы больших покупок?», где они исходят желчью на страну или мечтают избавиться от украинского гражданства:
Aluash
«Більше ніякої нерухомості в цій тюрмі, також ніяких важких або габаритних дорогих речей, що не можна взяти в машину. Перед кожною покупкою почали думати, чи можна це взяти, або чи доведеться це залишити в разі нової евакуації. Якщо більш детально, то квартири, будинки, ремонти вже нецікаві (економія!), а з ними і меблі, посуд та інші речі, які з собою не візьмеш. Туди ж десктопи, відеокарти… А ось привабливість автомобілів дуже виросла 🙂 »
Sviatoslav Senior .NET Developer в EPAM
«До войны планировали расширятся — менять однушку на двушку, жить здесь всю жизнь и вкладываться тут в бизнес/недвижимость как часть пенсионной диверсификации. С началом войны бизнес сошел на ноль. Из плюсов он был только в начальной стадии и финальные потери небольшие. Сейчас в стадии ожидания, но желание вкладываться пропало напрочь.
Вариант оставаться рассматриваю только с лишением гражданства и переездом сюда по визе воссоединения семьи чтоб ВНЖ, но негражданин».
Vlad Python Developer в InventorSoft
«Теж почав думати над громадянством іншої країни з відмовою від українського».
Что важно — все эти разряды крыс могут быть полезны стране. И это граждане Украины. Как минимум пока еще.
Так вот, возвращаясь к нашим героям — может они и не окопные Рэмбо, может и пиарятся больше, чем надо, но что-то же делают для армии. Пусть лучше так, чем тикать из страны, лишая ее денег и себя в качестве потенциального солдата. И кстати, никакое волонтерство не спасет ни от повестки, ни от окопа. Максимум от чего оно спасет (хоть и тоже не полностью) — от угрызений совести, что ты сейчас не на передовой.
Что касается Марины, так она всего лишь озвучила реальное положение вещей. Сейчас и правда немало случаев тихонького переползания через границу панов айтишников по каким-то совершенно липовым, надуманным, лживым целям — будь то «на лечение» или «на учебу».
Обратите внимание на типично «рациональный» коммент айтишника Max Voitko из Parimatch Tech:
Легальний виїзд це теж схематоз? […] ФОП для штатного співробітника це ок, а освіта в закордонному універі (якщо не ПТУ, а наприклад якась Варшавська Політехніка, то вже ок?) це уже схематоз. Я от не можу зрозуміти де ця тонка грань? Якщо вона субєктивна, то це значить, що ти ставиш себе і можливо ще якесь коло осіб вище за інших членів суспільства, бо ти визначаєш які правила ок, а які схематоз.Косит под дурачка.
Но его знатно бреет Светлана:
«Я думаю, що ти прекрасно розумієш, що ПТУ, коледж, універ і тд — це все буде певною схемою виїзду. Легальною, але схемою. Якщо це звісно не мега молода людина, яка повинна здобути освіту. І цікаво, як так склалося, що різко великій кількості чоловіків саме в цьому році захотілося вступити вчитися закордон?»
И добавляет сверху Никита, на которого катил бочку автор статьи:
«Освіта в закордонному універі» звучить максимально солідно, якщо не зважати на факт, що ця освіта потрібна тільки для того, щоб з‘їбать. Бритва Оккама тут чудово працює, не бачу сенсу шукати тут виправдовування ¯\_(ツ)_/¯Как боженька смолвил!
После этого прищученный Макс пытался выкручиваться, и что-то лепетать про ФОП как способ уйти от налогов, но выглядело это так по-айтишному жалко, что без смеха и одновременно омерзения читать это было невозможно.
Максу и прочим косящим под дурачков «рациональным айтишникам» невдомек, что нормальный человек не захочет покидать страну в такое важное, переломное время как сейчас. Даже имея возможность выезжать, совестливые люди остаются в стране, чтоб прожить с ней каждый день войны. Чтоб в случае чего — быть готовым. Чтоб как минимум поддерживать страну своим присутствием. Конечно, это не относится к существенному проценту крыс в IT. Поэтому запасаемся попкорном и наблюдаем, как в польских универах резко увеличивается количество тридцатилетних лбов, которым в аккурат в 2022 году потребовалось получить новую специальность. Впрочем, хватит откладывать жизнь на потом, тигр! Пора воплощать мечты в реальность! Особенно если речь идет об образовании. Ведь никогда еще не было так просто концентрироваться на учебе, как сегодня!
Прислал Анонимус